Катерина Білокур. Майстер народного декоративного живопису. Хоча і донині точаться суперечки щодо приналежності творів художниці: чи до професійного живопису, чи то до народного мистецтва. Проте всі дослідники її творчості одностайно визнають високу філософську наснаженість та глибоке осмислення життя в її картинах.
Як би там не було серед мистоцтвознавців, але в народі репродукції її картин прикрашали чи не кожну селянську хату. Кожна книгарня в 60-70 роках минулого століття пропонувала на вибір десятки творів К. Білокур. І немало моїх однолітків виросли серед чудових квітів, створених рукою художниці. Змальовані так реалістично і водночас ніби одухотворено, ніби вишиті на полотні нелегкої і трагічної долі свого автора.
У Державному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві, де створено "білокурівський" зал з постійно діючою виставкою художніх полотен мисткині, відбувся вечір її пам'яті "Я буду художником". Саме так вирішила К. Білокур, яка не ходила жодного дня до школи, не закінчила жодної малярської школи і не мала мистецького наставника. Вона йшла до цієї мети все життя, велику плату віддавши за свою мрію — здоров'я, нерозуміння рідних, зневагу близьких.
Цей вечір став підсумком ІІ Всеукраїнського конкурсу листів "Квіти — мої діти".
Катерина Білокур створювала свої квіткові шедеври в холодній нетопленій хаті, коли пензлик випадав з рук, а підошви примерзали до валянок. Вона шкодувала краплю олії вилити до горщика і їла пісний суп, економлячи "олійку" для фарб. Вона розповідала світові, який талановитий її народ, як глибоко розвинуте в ньому естетичне почуття, яка сприятлива його душа до всього прекрасного в світі, а сама потерпала від тяжкого селянського життя. До кінця її днів малярство, мистецтво залишилось для неї з епітетом "святе". Проста українська жінка усвідомила його як своє високе покликання.
На міжнародній художній виставці в 1957 році в Парижі всесвітньо відомий Пабло Пікассо завмер перед її трьома полотнами "Берізка", "Цар-колос", "Привіт урожаю", стояв, мов заворожений, а потім промовив: "Геніально! Якби в нас був талант такої майстерності, ми змусили б про нього заговорити весь світ".
Видатну художницю підтримувала українська інтелігенція. Катерина Білокур листувалася з П. Тичиною, М. Бажаном, В. Касіяном, А. Середою, М. Донцовим, С. Таранушенком та іншими відомими людьми.
Український письменник Микола Кагарлицький майже все життя присвятив її епістолярній спадщині. Він зібрав та упорядкував листи художниці і випустив книгу "Я буду художником". Тому щорічно проходить Всеукраїнський конкурс листів до К. Білокур, започаткований Державним музеем українського народного декоративного мистецтва.
Цього року у цьому конкурсі взяли участь близько 250 чоловік з усіх куточків України. Журі відібрало спочатку 10 найкращих робіт, з них — 4 призові, а з останніх — переможців. Про цю конкурсну "кухню" розповіла заступник директора музею Г. Безкоровайна. Фінансовим спонсором виступало ВАТ "Оболонь", інформаційним — газети "Сільскі вісті" та "Порадниця".
На вечір були запрошені народна артистка України Ніна Матвієнко, поети Борис Олійник, Іван Драч. Був присутній Микола Кагарлицький, який готує до друку друге, доповнене видання листів художниці. Ніна Велігодська, яка особисто знала і до останніх днів спілкувалася з К. Білокур, принесла на вечір досі невідомий лист художниці, який з радістю прийняв М. Кагарлицький.
Проникливі слова з пісні Н. Матвієнко "Роде наш красний, роде наш прекрасний" ніби згуртував всіх навколо Катерини Білокур. Вона й сама поглядала з автопортрету на тих, хто любить її творчість, кохається в її картинах, — на своїх палких прихильників.
Було радісно, що поруч мене сидів земляк з Ічні, який зайняв ІІІ місце в конкурсі і отримав фотоальбом "Світ Катерини Білокур".
Київ проводжав мене похмурим ранком. Відвідавши принагідно Будинок художника, я поспішала на вокзал. З собою везла репродукцію її картини "Квіти, морква та кавун", виконану на полотні, спонсорський подарунок від "Оболоні" — набір "Я буду художником", в якому лежала "Катеринина мрія": папір, пензлі, акварельні, акрилові, олійні фарби, пастелі та воскові олівці, загрунтовані полотна. А в серці — світлий образ цієї надзвичайної жінки, її незбагненного таланту, філософської глибини розуміння життя. І сподівання на зустріч з нею серед її чудових квітів.
— Ти з Києва повернулась якась замріяно-загадкова, — зустрічали друзі.
— Така сама. Але дуже щаслива.

Валентина Хмеленок,
Городнянська ЗОШ І-ІІІ ст. №2,
переможець конкурсу