Хоч би що таке з нами не трапилося, а надто ж якiсь неприємностi звалилися на голову, одразу починаєш шукати винних. Звинувачуємо у своїх бiдах усiх, кого можна: рiдних, сусiдiв, начальника, державу. I навiть на думку не спадає, що варто починати iз себе. Непомитий посуд у мийцi — засукай рукава i помий, брудно у примiщеннi — вiзьми вiник i замети, незатишно у дворi — скопай землю i посади квiти... Це так просто!
Приємно самому — приємно оточуючим. I не треба чекати, щоб тобi подякували громада, родина, сусiди, бо, зрештою, не заради цього старався. Проте таку житейську фiлософiю сповiдують далеко не всi. I хоч уже другий десяток лiт начебто самi господарюємо у своєму домi, совковий менталiтет гальмує нашi добрi поривання: мовляв, менi хіба найбiльше треба? А для чого влада у такому разi: це ж її обов'язок — дбати, аби чисто було у пiд'їздах, аби дiти мали змогу розвивати свої таланти, а лiтнi люди — мати забезпечену старiсть. Задля чого ми сплачуємо податки?
Якби за таким принципом жив Андрiй Жадченко, заступник голови Городнянської районної державної адмiнiстрацiї з гуманiтарних питань, то чи досяг би тiєї довiри i визнання мешканцiв Городнянщини? Саме завдяки своїй активнiй життєвiй позицiї мiй сьогоднiшнiй спiвбесiдник є одним iз найпопулярнiших представникiв влади у Городнi.
З Інтернету. Детальніше – у газеті «Сіверщина»

А ми, несвідомі, думали, що метою „Нашої України” було пристроїти на кращі місця родичів і друзів.